Хто сказав, що паралельних світів не буває? Ось вам класичні рольові модулі AD & D . Ось The Elder Scrolls IV: Oblivion . А поруч ще десяток книг, фільмів, ігор. Головний герой, волею випадку покинутий в одну тюремну камеру з правителем своєї країни, дізнається Страшну Таємницю і змушений вирушати в Далеке Подорож, щоб битися з Головним Лиходієм і відшукати Останнього Спадкоємця. Хто знає, звідки пішла ця історія. Не таке вже воно і заїжджена, на самій-то справі, якщо подивитися на нескінченну низку оповідань від імені самого Спадкоємця, наприклад. Який, звичайно, зовсім-зовсім не підозрює про своє високе походження. Шкода, але така доля традиційних фентезійних всесвітів - бути схожими один на одного. Ну і що, що десь Тарраска а десь Мехруна Дагон? Суть одна. І герої, на жаль, проходять один шлях: від слабкості і безвісності до всемогутність. Альтернатив немає. Були вони, мабуть, тільки в перших частинах The Elder Scrolls , але і там закінчувалися тупиком. 

Так що в Dimensity для нас не створюють навіть ілюзії вибору. Отримав завдання від вмираючого короля? Топай по квестам, до слави і перемоги. З шумом, гуркотом і молодецьким посвистом порозкидали ворогів - це саме те, чого хочуть в більшості своїй сучасні гравці. Є, правда, нюанс. Отримати мета в житті, розкидати монстрів, перемогти лиходія і врятувати принцесу ... в сенсі, королівство - запросто. А ось з шумом і іншими складовими вийшло якось не дуже. Бракує чогось для повноти відчуттів. Хочете приклад? Ось в Diablo цього "чогось" було досить, а в Dungeon Siege - вже мало. Тут же цього немає взагалі. І хоч ти трісни. 

Справа зовсім точно не в графіці. Картинка, як це прийнято зараз в іграх другого ешелону, не блищить особливою привабливістю, але і не жахає. Плюс, знову ж таки, тривимірність і спецефекти не виглядають так, ніби їх сюди прикрутили "для галочки". Все доречно. При цьому движок не замислюється в батальних сценах. Ніякого слайдшоу на машині, відповідної мінімальної конфігурації, ви не отримаєте. Іноді, при погляді на деяких монстрів, виникають сумніви в профпридатності місцевих 3D-дизайнерів, але це трапляється не дуже часто. У сенсі - буває куди гірше. І не дивіться на рецензії, де гру розпікають за "жахливу графіком". Розпестилися нині журналісти, ось і все.

Корабель, відвіз мене звідси ... куди подалі.

Dimensity , по суті, складається з двох частин - рольової та стратегічної. Відразу пригадується - ні-ні, не Spellforce - Kingdom Under Fire казна--кудлатою давності. Але в KUF стратегія була повноцінним ігровим елементом, з великими технологічними деревами і куди більш серйозної реалізацією боїв, ніж місцеве "стінка на стінку". Тому вкопують ще глибше і згадуємо " Битву Героїв ". Ось воно! І відразу зрозуміло, звідки частина відчуття "неправильності". Після перерахованих вище титанів місцева "стратегія" - пшик, і не більше того. Спроба урізноманітнити рольової елемент. Що, власне, було і в " БГ ". Так що не варто очікувати занадто багато - і все буде добре. Пара видів казарм, ніяких надлишків у вигляді наукових або виробничих будівель. Будуємо натовп - і вперед. 

Зате свободи сюди не завезли. Як і раніше можна виконувати випадкові завдання, шукати скарби і винищувати монстрів, але геніальна ідея з "прокачуванням" героя в простих локаціях з подальшим (за бажанням гравця) переміщенням в більш складні, або відразу в мультиплеер, пройшла стороною. Рейки, рейки і ще раз рейки. І нікуди з них не зійти. Шкода: як показує досвід інших розробок, створити "вільний" світ в RPG не так вже й складно. 

Розвиток героя, якщо чесно, теж залишає бажати кращого. Рольова система відверто слабка, а дух манчкін, терзали гравців в Diablo 2 , тут так себе і не проявляє. Немає ні потужних комплектів, в полюванні на які можна по сотні разів винищувати всю живність в світі, ні іменних речей. Навіть "камінчиків" -Удосконалення немає. Так, з монстрів падає різноманітна начиння, але місце їй, в основному, на кухні, а не в руках воїна. Кількість же корисних речей строго обмежена, і стимулу "знову вбити Андаріель" просто немає. Ще один якщо не цвях в труну, то камінь в город точно.

Битва бобра з ослом. Як це інакше назвати?

І що найприкріше, таких ось псують враження дрібниць ще багато. Причепитися, за великим рахунком, ні до чого, але грати вже не хочеться. Дрібниця, Руша враження від світу. Дурниця, що вбиває азарт. Селянин, який просить далеко не безвісного воїна відігнати диких звірів від його будинку. Це в середньовіччі-то! Та щоб я, могутній герой ... І йдемо виконувати, тому що платить золотом. Яка, право, нісенітниця.
 

Розробникам давно вже пора зрозуміти, що "рецепта ідеальної гри" не буває. Існують геніальні прориви і якісні доопрацювання. У перші грають, забувши про все на світі, і не помічаючи недоліків. Другі люблять за якість і доведені до ідеалу, до сліпучого блиску ідеї. Люблять гри, а не їх творців. І якщо хтось спробує повторити успіх "прориву", не намагаючись відполірувати його і прибрати всі шорсткості - з'їдять. Нехай не відразу, але поступово. А втрачену довіру повернути дуже складно. Це зараз відбувається зі STALKER: Clear Sky . 

У DaggerGames немає в запасі ні першого, ні другого. Замість цього вони взяли, здавалося б, безпрограшний "рецепт перемоги" у Spellforce і втілили його на свій манер. Чи не подбавши про яку б то не було доопрацювання. Ось результат. Без яскравих недоліків і переваг. Здатний розважити на пару вечорів, після чого про нього забудуть все. Даремно автори вбудовували в гру мультиплеер - фанатів, щоб ним скористатися, не буде. 

Плюси: Відсутність явних недоліків. 
Мінуси: Як і явних переваг.